Трійця
Дух, Рух, Слух
Хто в дорозі, той не вмирає
(Слідами закритого Карпатського семінару Школи)
"Душа поперед ніг рвалася в мандри.
У лугах і перелісках ми вибирали манівці, неходжені місця. Я й раніше спостеріг, що він не любив битих доріг. І якось запитав його про це.
— А що на них знайдеш, коли й инші нічого не знайшли? На топтаній тропі трава не росте. Дорога постає під ногами того, хто йде"
"Помалу починав я осягати його напучування:
— Виходь щодня в мандри. Диво само не прийде. Диво простору, відкритої природи, коли твоє тіло рідниться з усією землею, повітрям, світлом, водою, вогнем і всім земним населенням.
— Ходи, куди води ходять. Вони виведуть. Води найдавніші. До них проходи топтали звірі. А за ними клали путівці й дороги люди.
Сими світами нас водить вода"
"Від різних людей і в різний час почерпнув я немало користі і для здорового тривку тіла. Чимало набув і сам. Се згромадив докупи в своїх «заповітах як жити довго в здоров'ї, щасті й радости» – на помічність і корисний пожиток людям.
Попасом можу вирізнити з того огрому три найважніші речі для провадження многих і благих літ життя.
Перше, се – вода.
Жива, чиста природна вода. Наповняйте, освіжайте, змивайте кожну клітинку тіла водою. Вода наповнить молодістю і вимиє мертвотне"
"Друге – повітря.
Наповняйте, освіжайте, очищайте легені чистим воздухом. Більше бувайте просто неба чи хоча б гуляйте перед сном. Спіть при відчиненому вікні. Дихайте простором. Дихайте вільно, глибоко, ситно"
"Третє – їжа.
Застановіть собі не сідати за стіл, якщо там немає свіжого овоча чи фрукта. А якщо буде тільки се, то й не біда"
"І на трьох наріжних каменях постає земне життя. Се – триєдина потрібність.
Потрібність для інших, потрібність для Господа і потрібність собі.
Але як добутися сього? Спирайтесь на Дух, Рух і Слух.
Дух. Повсякчас очищайте і наповнюйте силою спокою свою душу.
Рух. Повсякчас зміцнюйте тіло рухом, фізичними зусиллями до першого поту.
Слух. Повсякчас вслухайтеся в довколишній світ і в світ нутряний"
"Щоднини — рух до приємної втоми. Се пружина життя. Солодко втомлене тіло — свіжі думки. Живіт наш годують руки. А голову живлять ходінням ноги. Найкращі думки приносять мандри"
"Усе починається з уважливости.
— З уважності?
— Се не одне й те ж. Як не одне любощі і кохання, любість і любов, пасія і суджена…
Отже, я про уважливість, яка починає і вінчає всяке діло. Але уважливість повноцінну, цілокупну. До всього, до всіх і до самого себе. Уважливість, що ріднить увагу й повагу, послужливість і служіння.
Будь уважливим — і все узрієш сам. Усе відкриється. І зокола, і зсередини… А якщо не будеш судити, то довіриться тобі й прихована краса. Чекай, коли очі призвичаяться. Тоді просвітліє голова. А далі — й зряче серце. А воно многовартісне. Очей, вух і розсудку варте. Спитаєш у серця — і наустить тебе.
— Коли? — понуро спитав я.
— Коли належиться. Чекай. Благе приходить із чеканням"
"Дійдеш хисту, якщо добре вхопишся. Все буде, але не одразу. Спосіб треба заслужити. Служи — і дасться тобі по службі. І вчися.
— Чого вчитися?
— Спостережливости передусім. Похоплюй очима яву зокола, а вухами звуки. Та роби се не похапцем і всеядно, як навіжена коза, а чинно і попасом, як мудра корова. І та, й друга пасуться на одному лузі, а несуть додому різну повноту вим'я. Очима й вухами можна ситно напастися, а можна лише натрудити їх, нахапатися пустого бур'яну…
Якщо прислухатися, то птиці по-різному співають у різних місцях; пес гавкає по-різному в залежности від того, скільки людей підходить до воріт; кінь по-інакшому хоркає в негоду і в погоду; когут при курях піє не так, як без курей; дощ ударяє в суху землю не так, як у мокру; двері в порожній хижі мають свій рип…"
"— Гадаєш, для землі головне — вдобриво? Не менше живить її доброта твоїх рук, прихильність твого серця. Її пам'ять береже се…
Звідки в землі пам'ять? Земля — се тіла людей, живноти й зела. Вона давня і мудра, як світ. А ми дочасно ходимо по ній. Не дерева, що розхитуються, роблять вітер, а вітер розхитує дерева. Не земля для нас, а ми для неї.
І дерево є дечим більшим, ніж дерево. І травина є чимось іншим, ніж просто напоєне земною вологою стебло. Все є живим. Навіть огонь.
Любимо ж ми рослини, тварин і речі не тільки за те, що їх можна спожити. Вони — як ознака нескінченності і обновлення сущого. І ця предковічна любов тягнеться незримою ниткою від зародження Божого світу. Бо й ми крихта його"
"— Чим є кожен із нас?
— Людина є на третину тим, що робить. На третину тим, що думає. І на третину тим, що инші думають про неї.
Три речі визначають нас: праця, чесність і досягнення.
Три речі руйнують нас: гординя, злість, пияцтво-розпуста.
Три речі, які не сміємо занедбати: любов, дружбу і честь.
І три, що є ненадійними й дочасними: влада, удача, маєтність.
— Що найцінніше в людині?
— Спочутливість до ближнього. Се найвища міра любови і ознака здорового духу"
"— Виходить, лікування дуже тонка й загадкова річ?
— Лікування — не лічення на пальцях, воно не може бути точним, бо се живе діло, сполучне з живим тілом і душею. І ті, що лікують, мусять бути найближче до природи. Бути лікарем не просто. На жаль, більшість стають ними з цікавости до хворот, а не з любови до людини. Я вже казав: лікар помагає, лікує природа, а виліковує Бог"
"Усе, що стається з нами, – благодать. Се милість Згори. Навіть випробування.
Нам ніколи не посилається більше, ніж ми можемо знести. Що більший іспит, то більше від тебе хочуть. Знаходь у собі сили перейти поле смирення. І прийдеш до тихої води.
Блажен, хто виховає в собі волю розуму і спокій душі. Се – щастя.
Коли людина у дорозі, то не стоптується тілом.
А коли ще й у дорозі до Бога, то й серцем не старіє"
Робіть те, що переживе вас. Те, що зробите лише ви і ніхто инший.
Робіть се для загального добра, для батьківщини, для родини.
Бо в сьому і закладена наша вічність.
Дивлюся на образи діда, матері, сестер, на їх онуків і правнуків – і здається, що я на цьому світі був завжди. І буду вічно.
Доки ми пам'ятаємо, доки нас пам'ятають – доти живе закон Вічності"
(Мирослав Дочинець)
