Китайський календар — це складне і багатошарове явище, про яке справді можна написати окрему книгу. Деякі китайські літописи свідчать, що вже в епоху Шан Інь (XVIII-XII ст. до н.е.) існували розвинені уявлення про структуру року: він поділявся на 12 місяців по 29 та 30 днів, а час від часу для узгодження з природними циклами вставлялися додаткові місяці. У різних джерелах фігурують різні значення тривалості року (приблизно 354-366 днів), що свідчить не про помилки, а про тривалий процес експериментального уточнення календарної системи.
Над складанням і вдосконаленням календаря китайські астрономи працювали багато століть. Приблизно за тисячу років до нашої ери ними була досить точно визначена тривалість місячного місяця (близько 29,5 доби) та сонячного року (приблизно 365,25 доби). Для свого часу це були надзвичайно точні розрахунки, що базувалися на багаторічних спостереженнях за небесними тілами.
Китайський календар прийнято називати місячно-сонячно-юпітеріанським. Ідеться не лише про узгодження руху Місяця і Сонця, а й про важливу роль довгих планетарних циклів у формуванні уявлень про час. З найдавніших часів у країнах Східної та Південно-Східної Азії при складанні календарів велике значення надавали періодичності руху не тільки Сонця і Місяця, а й Юпітера та Сатурна. Хоча астрономічна наука того часу ще не мала точних даних про будову Сонячної системи і виходила з геоцентричної моделі світу, китайські астрономи емпірично визначили, що Юпітер здійснює свій повний оберт приблизно за 12 років, а Сатурн — за 30 років.
Юпітер у традиційній китайській астрономії мав особливий статус і називався «岁星» — «зоря року». Завдяки своєму повільному й помітному руху по небу він став природним маркером часу і символом річного циклу. Саме з його положенням пов’язували сприятливість або несприятливість років, державних справ, воєнних кампаній і великих будівельних робіт.
Надаючи великого значення символіці чисел і пошуку гармонійних циклів у русі космічних тіл, китайські укладачі календаря підібрали таке співвідношення періодів обертання Юпітера і Сатурна, при якому уникалися дробові значення. За основу було взято цикл тривалістю 60 років — час двох обертів Сатурна, за який Юпітер здійснює п’ять обертів. Такий вибір чисел ідеально відповідав світогляду китайської натурфілософії.
Число 5 вважалося символом п’яти першоелементів (або «стихій») природи — дерева, вогню, землі, металу і води. Ці елементи перебувають у постійному русі, взаємозв’язку та циклічному підпорядкуванні: вода гасить вогонь, вогонь плавить метал, метал рубає дерево, дерево росте на землі, а земля народжує воду. Кожному елементу відповідали певні кольори — зелений, червоний, жовтий, білий і чорний. Ці колірні відповідності застосовувалися не лише в натурфілософії, а й у позначенні планет, пір року, сторін світу та ритуальних дій.
За однією з легенд, китайський сільськогосподарський календар Ся ввів у вжиток легендарний Хуан-Ді більше чотирьох з половиною тисяч років тому. Йому приписують авторство багатьох класичних творів, зокрема основоположних медичних трактатів «Хуан-Ді Ней цзин», а також короткого віршованого тексту «Іньфуцзін», що має велике значення в даоській традиції. У сучасній науці Хуан-Ді розглядається радше як культурний архетип і символ початку впорядкованого цивілізаційного часу, ніж як історична постать у вузькому сенсі.
Згідно з традицією, першим роком китайського календаря вважається 2698 (за іншими джерелами — 2697) рік до нашої ери. Існує й інша версія, за якою перші 60 років система перевірялася на практиці, а офіційний відлік часу було розпочато з 2637 року до нашої ери. У Китаї й донині співіснують дві календарні системи. Одна ґрунтується на русі Місяця навколо Землі й ділить рік на 12 місячних місяців. Інша враховує рух Сонця вздовж тропічного зодіаку і використовується передусім у сільському господарстві, традиційній медицині та віщуванні.
Саме сонячна система лежить в основі визначення сільськогосподарських робіт, сезонів збору чаю, а також дат традиційних свят, зокрема Китайського Нового року та Свята середини осені.
Місячний місяць (юе) у китайському календарі — це проміжок часу від одного молодика до іншого. При цьому під молодиком розуміється точний момент з’єднання Місяця із Сонцем, а не поява першого серпа, як у деяких інших календарних традиціях.
Сонячний місяць у китайській системі — це період, за який Сонце проходить 30 градусів тропічного зодіаку. Кожен такий період ділиться на дві частини. Початок першої половини називається «цзеці» — «вузол» або «роздільник». Місячні та сонячні місяці майже ніколи не збігаються, і саме це створює характерну багаторівневу структуру календаря.
У результаті рік у китайській традиції ділиться не на чотири сезони, як у західній культурі, а на 24 сонячні періоди (节气). Один період відповідає проходженню Сонцем 15 градусів зодіаку і триває приблизно 15 днів. Відправними точками служать дні літнього і зимового сонцестояння, а також весняного й осіннього рівнодення. Проміжні відрізки між ними поділені на рівні частини, кожна з яких має власну назву і практичне значення.
Ці 24 періоди були настільки точно прив’язані до природних процесів, що селяни орієнтувалися не на календарні дати, а саме на настання конкретного цзеці, визначаючи час сівби, пересадки рослин, збору врожаю чи підготовки до холодів. У багатьох регіонах Китаю ці назви й досі використовуються в побуті.
У році є 12 сезонів і 24 періоди, приблизно по 15 днів кожен:
- Лічунь – Початок весни 立春, 3-5 лютого.
- Юйшуй – Дощова вода 雨水, 18-20 лютого.
- Цзинчже – Пробудження черв'яків 惊蛰, 5-6 березня.
- Чуньфень – Весняне рівнодення 春分, 20-21 березня.
- Цінмін – Ясно і світло 清明, 4-6 квітня.
- Гуюй – Зернові дощі 谷雨 , 20-21 квітня.
- Ліся – Початок літа 立夏, 5-7 травня.
- Сяомань – Малі паростки 小满, 20-22 травня.
- Манчжун – Колосіння хлібів 芒种, 5-7 червня.
- Сячжі – Літнє сонцестояння 夏至, 21-22 червня.
- Сяошу – Мала спека 小暑, 6-8 липня.
- Дашу – Велика спека 大暑, 23-24 липня.
- Ліцю – Початок осені 立秋, 7-9 серпня.
- Чушу – Кінець спеки 处暑, 22-24 серпня.
- Байлу – Білі роси 白露, 7-9 вересня.
- Цюфень – Осіннє рівнодення 秋分, 23-24 вересня.
- Ханьлу – Холодні роси 寒露, 8-9 жовтня.
- Шуанцзян – Випадання інею 霜降, 23-24 жовтня.
- Лідун – Початок зими 立冬, 7-8 листопада.
- Сяосюе – Малі сніги 小雪, 22-23 листопада.
- Дасюе – Великі сніги 大雪, 6-8 грудня.
- Дунчжи - Зимове сонцестояння – 冬至, 21-22 грудня.
- Сяохань – Малі холоди 小寒, 5-7 січня.
- Дахань – Великі холоди 大寒, 20-21 січня.
Китайці вважають періоди Лічунь, Ліся, Ліцю і Лідун початком весни, літа, осені та зими відповідно. Ієрогліф «лі» означає «початок» або «встановлення». Кожному року, місяцю, дню і годині в циклічному календарі відповідає поєднання одного з десяти знаків «небесних стовбурів» (天干) та одного з дванадцяти знаків «земних гілок» (地支). Вони співвідносяться з Інь і Ян, п’ятьма елементами та дванадцятьма тваринами, утворюючи складну, але внутрішньо узгоджену систему.
У світовій метеорології та культурології сонячний календар Китаю часто називають «п’ятим великим китайським винаходом».
У 2016 році 24 сонячні періоди традиційного китайського календаря були включені до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Це рішення підкреслило значення календаря не лише як історичного феномена, а як живої системи знань, що передається з покоління в покоління. На думку членів комітету, включення цієї традиції до списку сприяє збереженню нематеріальної культурної спадщини, поглиблює розуміння регіональних варіацій календаря та підтримує міжнародний діалог між різними традиційними системами осмислення часу.
Китайський календар постає не просто як спосіб рахувати дні, а як цілісна модель світу, в якій рух небесних тіл, ритми природи, життя людини та порядок у суспільстві утворюють єдиний живий процес.
За матеріалами робіт А. Костенка, А. Воробйової, Ван Кайхао, Лінь Ци та інших дослідників.